Сонячна магія - Страница 93


К оглавлению

93

З розжарених печей вихлюпувався дим, шестірні оберталися дедалі швидше. Повітря затремтіло разом із Машиною, коли пінява маса повалила хвилею, і останнє звірятко зникло. Геб устиг лише змахнути руками — його збило з ніг. Потік золота потягнув його вздовж стіни, почав піднімати. Він наосліп мацав під собою, намагаючись вхопитися за щось, але під руки потрапляли тільки теплі кубики магрилу.


Зуби Каштеляна клацнули біля самого краєчка обкладинки: магопес підстрибнув, але не дотягнувся до чорної книги, що кинулася до піраміди. Кривий рот роззявився, і книга впала на піраміду, із хряскотом заковтуючи магію.

— Зупиніть її! — заволав Каштелян.

Гагра й Блюмкін чимдуж кинулися до книги Бардо Тодола, котра вгризалася в піраміду — та стрімко зменшувалась. Вони схопили її та щосили потягли назад, але запізно — магрил зник, лише суха золотава крихта засівала підлогу поруч із отвором конвеєра.

Нові кубики більше не надходили знизу. Рокотіння Машини, яке долинало з-під підлоги, змінилося, стало різким, деренчливим. Блюмкін відступив, а Гагра ще чіплявся за краєчок обкладинки, але чорна книга злітала до стелі, волочачи його за собою. Вона наїлася магрилу, збільшилася, роздулась. «Бардо Тодол» поглинув магію Каштеляна, і Зубастик, який лежав на підлозі, зморщився.

З корінця чорної книги вистромилася рука й ударила Гагру по лобі. Ельф полетів на підлогу, й магопес відскочив, щоб його не розчавили.

Книга розгорнулася в повітрі, зашелестіла сторінками — стало видно, що вони вкриті темними малюнками, зображеннями дивних і страшних істот, якими населив свій світ Тодол.

«Бардо Тодол» змінював форму, з верхньої його частини проростала голова, з нижньої — ноги. З боків з’явилися дві руки в рукавичках, чорне блискуче волосся заструменіло, витягаючись донизу.

Ослаблий Зубастик, упираючись яскраво розфарбованими сторінками в підлогу, підвівся, обкладинка його розкрилася, немов крила: книга Каштеляна намагалася злетіти.

Високий старий з довгою чорною бородою і єдиним оком посеред чола постав перед ними. У його плечах зіяли глибокі круглі рани — сліди магрилових ланцюгів. Він мовчки оглянув спальню, подивився на ельфа, на гнома й раптом із силою опустив ногу на Зубастика.

Книга розпласталася на підлозі, і Каштелян скрикнув від болю.

— Бардо? — запитав він. — Це ти?

Блискучі масні губи старого розтулилися, позбавлений життя, сухий, як шелест мертвих сторінок, голос мовив:

— НІ, ЦЕ Я.

Гагра стис кулаки і стрибнув на нього, але «Бардо Тодол» широко роззявив рота й проковтнув ельфа. Блюмкін позадкував, уперся спиною в скриню — і зник у чорноті протосвіту, що клубочилася в провалі кривого рота.

Ревіння, що долинало з-під підлоги, на мить змовкло. А потім з голосним шипінням із квадратного люка та з отвору конвеєра полізла золотава піна, що пузирилася. Каштеляна закрутило й жбурнуло до стіни, він ще встиг розрізнити, як потік вніс крізь люк до спальні Геба Гебвіна, а потім усе заступив величезний кривий рот.

— ІДИ СЮДИ, — промовив він.

* * *

Геба кинуло на підлогу, Зубастик виявився просто перед ним. Сторінки були зім’яті, через усю обкладинку пролягла ламана тріщина. Книга ще ворушилася, але гримаса смертельного болю скривила жовтогаряче обличчя.

Магічна піна вирувала поміж ніжок ліжка, бушувала серед гранітних постаментів, погойдувала скриню. По пояс занурений у золото, високий чорний старий ішов до Геба. Обома руками він тримав магопса, який відчайдушно звивався.

Геб звівся на лікті. У кожній руці він стискав по магриловому кубику. Зубастик ворухнувся, обкладинка стражденно зморщилася. Геб простяг йому магрил, і Зубастик проковтнув його. Обкладинка трохи розправилася, сторінки стали гладшими. Одна з них була перед очима в Геба — він побачив слово «ЗМІСТ», а нижче: «НІЧНА ПОГОНЯ», «У ПОШУКАХ НЕГІДНИКА», «ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДУШІ»… Геб схилився так, що лобом доторкнувся до Зубастика. Тепер перед очима була тільки сторінка з великими літерами, що складалися в одне слово: «КІНЕЦЬ». Сторінка стала великою, як засніжене поле біля Кривого лісу, потім — як гори, як увесь світ… Зала на вершині Голки зникла, ревіння Машини стихло.

Зубастика пронизували нитки магії, якою наповнив свою книгу Каштелян. Увесь світ складався з магії — адже цей світ і був книгою, закопаною Каштеляном у пустелі на вершині бархану.

Спальні більше не було, не було Голки, не стало гір, взагалі все зникло — навколо, скільки сягало око, тягнувся тільки жовтогарячий простір, наповнений магічними нитками. Стишено шепотіло вже з іншого світу, зі світу вічної чорноти:

— Полагодь. Ти ж умієш лагодити. Адже ти — моє найкраще ремонтне заклинання!

Розділ останній
Перегортаючи сторінку

Ні, все було на місці: і спальня у вушку Голки, і сама Голка, і гори, і Кривій ліс. Але тепер усе це залишилося далеко внизу. Геб піднявся над сюжетом книги, над розказаною в ній історією; його оточували міріади золотавих ниток, які Каштелян протягнув, коли писав її. Він потрапив у найважливіше місце Зубастика, у кінцівку книги.

Звідси відкривалася вся книга. Геб бачив усі думки та ідеї Каштеляна, всі заклинання, які він створював і записував…

Він бачив людину зі світлою кучерявенькою бородою. Стискаючи в руці перо, світлобородий схилився над столом, де лежала книга в жовтогарячій обкладинці.

Він бачив іншу людину, чорнобороду, яка одночасно створювала свою книгу.

93