Сонячна магія - Страница 19

Боден Девідсон і Жур Харлик підступили ближче, аби й справді розгледіти придбання Нілсона. Перед ними лежало кілька погнутих штукенцій, що, напевне, колись могли яскраво блищати в сонячних променях, але давно втратили цю здатність, бо нині їх суцільно вкривав бурий наліт іржі. Якщо гарненько придивитися, можна було розрізнити серед іншого щось на кшталт вчавленого нагрудника, тріснутих наколінних чашечок та страшенно подовбаного цебра з ґратами на боці — хоча насправді це був шолом з вивернутим набакир забралом.

Харлик кашлянув і дуже обережно доторкнувся до купи іржавого залізяччя носком чобота. Купа просіла, почувся тихий і якийсь жалюгідний брязкіт.

Нілсон, який ревниво спостерігав за ними, підскочив до Жура з криком:

— Не смійте, ви ж їх зламаєте!

— А-а-а… — розгублено почав Боден Девідсон і замовк, не знаходячи потрібних слів.

— Ху-у… — простогнав Харлик, витираючи долонею раптово зопріле чоло. — Ну що ж, любий мій… Гадаєте, граф погодиться вийти на бій із вами, якщо ви будете вдягнені у… у таке… у такі… не побоюся цього слова, обладунки?

— Дивіться! — прошепотів раптом лихвар, хапаючи їх обох за плечі. — Дивіться, хто приїхав!

Харлик з Девідсоном разом озирнулися й побачили фургон, що зупинився неподалік від ринку. На передку сидів чаклун Мармадук, а з-за його плеча саме вистромився писочок Ганки, що сидів на плечі Топа.

— Навіщо вони сюди приїхали? — злякано залепетав Нілсон. — Девідсоне, Харлику, забирайте мерщій ці чудові обладунки та ховаймося, поки він не побачив, що саме купуємо. Що, як вони запідозрять нас у чому-небудь та донесуть Сокольникові?

Розділ З

Кукса Пляма нервово вдивлялася в дальній кінець коридору, та Бобрик несподівано виринув з дверей кухні разом із клубом пари. Раз у раз озираючись, він побіг до неї та на ходу продемонстрував здобич — великий млинець з добре пропеченого тіста, посеред якого лежала дрібно порізана тушкована морква, сіру торбу та моток мотузки.

— Ти що робиш?! — обурено засичала до нього Проноза. — А якби тебе побачили? Я тут Спритника рятую, а тобі аби лишень черево натоптати!

— Та цим і не натопчеш… — протяг Бобрик, затискаючи торбинку під пахвою та згортаючи млинець у рурочку. — Так, на один зуб… — Він відірвав половину і подав дівчинці. — Це тобі.

Кукса презирливо відштовхнула його ліктем і сердито покрокувала коридором до сходів.

— Ну, як хочеш, — бубонів ззаду Бобрик, голосно плямкаючи.

Дівчинка зробила кілька кроків кам’яними сходинками й зупинилася. Хлопчисько позаду й далі смачно плямкав і, хоча вона не бачила, напевне, ще й облизувався.

— Гаразд, дай шматочок, — пробурчала вона обертаючись.

Тої ж миті в руку їй було вкладено половинку масного млинця. Хоча Кукса й не любила, здавалося, тушкованої моркви, однак швидко все зжувала.

— Смачно, та мало, — зітхнув Бобрик. — Там у них ще яєчня була на пательні, але така гаряча, що ніяк не схопиш.

— А мотузка тобі навіщо? І що в торбі?

— Мотузка придасться, а в торбі… — Бобрик зазирнув туди й гмикнув. — Буряк… Лише один. Будеш?

— Та ти що! Хто ж це сирі буряки їсть?

Хлопець знизав плечима:

— Я їм…

Кукса з жахом побачила, як Бобрик дістав з торби велику, вкриту засохлою землею бурячину, широко роззявив рота й намірився вгризтися в неї зубами. Змушена була дати йому потиличника. Від цього рот хлопчиська зі стукотом закрився, а Проноза вихопила в нього буряк і кинула вниз зі сходів.

— Ти здурів? Він же весь у землі!

— Ну то й що? — запхинькав Бобрик. — Так навіть смачніше! Я завжди немите їм, кажуть, це корисно, шлунок зміцнює…

— Ой, який же ти темний, — зітхнула Кукса. — Що там корисного — навпаки, можеш до смерті отруїтися! І торбу викинь, вона брудна…

Знизу почулися швидкі кроки, й просто на них раптом вискочив здивований стражник, в одній руці якого була бурячина, а в другій меч. Кукса, що саме зібралася прочитати Бобрикові лекцію з гігієни, першої миті розгубилася й встигла тільки відступити вбік, щоб стражник не налетів на неї. Той щось забурчав, змахнув мечем, та Проноза виставила ногу. Стражник перечепився, дико витріщив очі й зі страшним гуркотом гепнувся на сходи. Меч і буряк полетіли в різні боки. Бідолаха спробував підвестися, але Бобрик, який підкрався ззаду, накинув йому на голову мішок. Цієї ж миті Кукса стрибнула стражникові на спину й звичним прийомом вивернула йому руку за спину:

— Давай, чого стоїш?! — гукнула вона до Бобрика.

Той якимось дивом зрозумів, чого від нього вимагають, розмахнувся й кинув їй мотузку. За хвилину руки стражникові було скручено за спиною, а самого за шию прив’язано до поруччя.

— Не задихнеться? — Бобрик стурбовано глянув на бранця, що глухо мукав крізь мішок, намагаючись випручатися з мотузки.

— Мішок драний, повітря пропускає достатньо, — зауважила спостережлива Проноза. Стражник смикнувся особливо сильно, мотузка затріщала.

Бобрик вчепився обома руками в меч і з натугою підняв його.

— Шкода, що не задихнеться, — промовив він голосно, щоб полонений почув. — Ну, Громило, давай тоді його мечем заколемо…

Стражник щось промекав крізь мішок і злякано замовк, ніби дослухаючись.

— А що, можна, — погодилася Кукса, подумала якусь мить і додала: — Тільки ти, Зарізяко, дай мені, я сама хочу…

— Ні, я! — вигукнув Бобрик. — Тих двох ти ж зарізала, мені не лишила жодного. А потім ще трьох, пам’ятаєш, Громило? А перед цим ще тих шістьох, там один такий здоровенний був, страшний, я його сам хотів, але ти знов не дала мені погратися. А тепер моя черга…