Сонячна магія - Страница 44


К оглавлению

44

— Оце відпустка! — прокричав Бобрик, коли палуба нарешті вирівнялась.

Він устав на коліна, протираючи очі й пирхаючи. Потім випростався на весь зріст, широко розставив ноги, приклав долоню козирком до чола й огледівся. Із сірого повітря вистромився ніс фрегата, й тепер добре було видно, наскільки він більший за «Бабетту». Він навис над палубою, ще мить — і борт їхнього корабля зім’явся, немов паперовий. Бобрик, який перед цим стільки сили витратив, щоб звестися на рівні, знову з гуркотом покотився по палубі.

Він устиг побачити тільки величезний якір, що висів на ланцюзі біля борту фрегата, а вже наступної миті той валжезний якір насунувся на нього, й Бобрик замружився.

Йому здалося, що минуло всього секунда чи дві, та коли нарешті розплющив очі, виявив, що не знати як потрапив до якогось приміщення. Тут було прохолодно, холодом тягло від люка під стелею. Розсіяне світло, проникало звідти, і при такому тьмяному освітленні можна було розгледіти похилі дерев’яні стіни й короткі ланцюги, через рівні проміжки пригвинчені до залізних скоб. Бобрик обережно поторкав лоба і встав. Голосно дзвякнув ланцюг, і це привернуло увагу інших. Ліліпути, прикуті по обидва боки від хлопчиська, повернули голови.

— Це неправильно, — сказав Жердина. Лінзи в його окулярах тріснули, дужку було зламано, — неправильно, що нас захопили в полон, саме коли ми були корсарами. Повинно бути навпаки, це ми мусили когось захопити в полон.

— А самі винуваті, — зітхнув Дебелий.

— Не розкисайте, — спробував заспокоїти їх Бобрик, — все ще владнається. Ну, як ви почуваєтесь?

— Ой погано…

— Мене нудить…

— У мене голова тріщить…

— А я, здається, мізинець вивихнув…

Зусібіч лунали ці жалібні стогони.

Бобрик співчутливо покивав.

— А я ось нічого не пам’ятаю. Напевне, свідомість втратив. Тобто не напевне, а точно. Що сталося?

— Та тебе, розумієш, якорем ударило. А якір завбільшки з будинок.

— Голова — найміцніше, що в мене є, — похвалився Бобрик, повторюючи слова, почуті колись від Кукси. — Де це ми взагалі?

— У них у трюмі, — пояснив Жердина, марно силкуючись рівніше закріпити на носі окуляри. — Розумієш, коли вони нас протаранили, кораблі зчепилися бортами. Ну, вони спустили трап і змусили нас перейти сюди. А тебе перенесли. Напевне, хочуть продати нас у рабство. Що ще з нас узяти, ми ж усе, що мали, на «Бабетту» витратили…

— Може, їх сама «Бабетта» теж цікавить? Що з нею?

Здоровань невесело посміхнувся.

— Нас тільки зняти й встигли. А вона на дно пішла. Слухай, а де твій плащ?

— Плащ? — Бобрик оглянув себе. — Точно, вони й плаща мого забрали. Ані корабля тепер, ані плаща. Кепсько, ой кепсько…

Круглий люк угорі відчинився, у нього вистромилась голова з опіком на щоці.

— У, це він і є, головний пірат! — прошепотів Жердина, а Бобрик закричав:

— Агов, дядьку, ти куди нас везеш?

Купадор помовчав, обвів усіх лютим поглядом і недбало кинув:

— На цей острів. Де дівчисько?

Бобрик озирнувся. І справді, Кукси тут не було…

* * *

Кукса пливла на дерев’яному рятувальному колі. Шторм поступово вщухав, хмари розступилися, стало світліше. Проноза щосили гребла ногами, рухаючись до острова, який уже виднівся попереду.

Коли вона разом з цим колом опинилася у воді, перекочуючись із хвилі на хвилю, сяк-так розгледіла, що ліліпутів переводять на інший корабель. Далі фрегат виринув із-за хвилі-гори вже досить далеко, але рухався він у тому самому напрямку, куди несло Пронозу, однак чи ж могла вона догнати велетенське судно? Невдовзі обриси корабля стерлися, розчинились у сірій пелені.

Коли до острова було вже зовсім недалеко, шторм припинився остаточно. Князь-Сонце з’явився з-за хмари і залив яскравим світлом невелику, охайну бухту на березі Лімбо. Піщаний пляж, за ним лука, згорблений одноповерховий будиночок посеред неї, а за лукою — темна смуга лісу. Схил гори, вершина якої здіймалася якраз у центрі острова, — того самого вулкану, виверження якого і стало причиною появи магії в Еквадорі, — теж вкривали густі ліси. Кукса побачила величезний фрегат, який їх протаранив. Він стояв на якорі в бухті. По інший бік бухти виднівся ще один корабель, менший, і з однією щоглою. Цей другий корабель не знати нащо пофарбували в буро-зелене. Біля фрегата маячили постаті матросів, широким трапом на берег скочувалися вози та фургон.

Кукса трохи поміркувала й вирішила, що спочатку треба з’ясувати, що до чого. Вона почала загрібати однією рукою, щоб коло пливло навскіс: мусила вийти на берег осторонь від бухти, там, де її не могли помітити.

Розділ 2

Мармадук потер руки.

— Я вирішив змінити тактику, — задоволено повідомив старий. — Ловитиму на вас, як на живця. Якщо правда те, що я чув про аксів, ця потвора обов’язково прийде вас рятувати.

Чаклун вийшов. Бобрик лежав під стіною скособоченого дерев’яного будинку на березі. Фрегат став на якір у невеликій бухточці, поряд зі стародавнім кораблем, який, мабуть, простояв на цьому місці не знати скільки років, тому що цілком обріс мохом. Напевне, команда лишила його, щоб вирушити вглиб острова, але назад чомусь не повернулася.

Будинок — напівзруйнований, але досить просторий розділявся навпіл високою перетинкою, і ліліпути зараз були на іншій половині.

А страус знов кудись подівся. Спершу сніговим людям вдалося взяти його в полон, але вже на березі Бой зненацька відчув прилив сил, разкидав цибатими ногами трьох сніжняків, що вели його за повід, і з переможним курликанням помчав до лісу.

44