Сонячна магія - Страница 43

Зсередини почулося тихе тужливе зітхання. Бобрик звівся навшпиньки й зазирнув до ствола.

Там, згорнута калачиком, лежала Кукса.

— Та що з вами всіма коїться? — здивувався Бобрик. — Ось і ти теж!

Тихим, нещасним голосом Проноза спитала:

— Чого тобі?

— Я просто хочу ще раз уточнити щодо цієї хвороби, про яку ви всі товкли з самого початку, — океанської. Вам же вона не загрожує, а ось як мені рятуватися? Я чогось налякався: раптом занедужаю? Як від неї лікуватися?

Проноза насилу повернула голову й глянула пильніше, намагаючись визначити, чи не знущається він. Зважаючи на серйозний вираз обличчя, Бобрик був щирий у своєму занепокоєнні.

— Слухай, іди геть, добре? — кволо попросила вона.

Бобрик знову знизав плечима й повернувся до рубки. На табуреті перед штурвалом сидів Жердина, що вже повернувся з прогулянки до борту корабля. Бідолаха тримався за живіт. У нього навіть окуляри запітніли, так було зле нещасному.

— Ну, що скажеш? — бадьоро підступив до нього Бобрик.

— О-о-ох… — простогнав Жердина. — Нудить, і голова макітриться.

— Ні, я маю на увазі, як із керуванням «Бабетти»?

— А ніяк. Пливе собі, й добре.

Бобрик похитав скрушно головою, постояв, прислухався. Йому здалось, що крізь шум вітру й плюскіт хвиль долинає новий звук. Бобрик відчинив двері, щоб визирнути на корму.

Переставляючи напівзігнуті ноги і щось в’яло бурмочучи, Здоровань і ще один ліліпут обіймаючись брели палубою, з натугою підтримуючи один одного.

«Бабетта» залишала на воді широку смугу з киплячих бурунів — спершу рівну, далі її розбивало хвилями, поступово перетворюючи на короткі білі зигзаги. Небо, вода й повітря — все стало сірим. Бобрик ще трохи послухав, але більше ніяких сторонніх звуків чути не було, й він повернувся в рубку.

Години за дві всім, крім Кукси, Здорованя і Боя, стало трохи ліпше. На той час пішов дощ і ліліпути зібралися в рубці, досі ще смутні та мовчазні.

Штурвал весь час повертався сам собою. Здавалося, магії, що керує «Бабеттою», дедалі складніше було утримувати правильний курс. Корабель кидало з боку на бік, кілька разів майже розвертало бортом до хвиль. Тоді в трюмі щось починало голосно гудіти, сам собою обертався киль — і «Бабетта» з натугою поверталася до колишнього курсу.

— Чуєте, знову! — сказав Бобрик, піднімаючи палець. — Ось, я й раніше вже…

Усі прислухалися. Крізь шум хвиль і гул долинало ніби приглушене стрекотіння.

— Точно, — сказав Жердина. Він був ще дуже блідий, але почувався вже краще за інших. — Це десь за…

Вони з Бобриком вийшли з рубки. Біля їхніх ніг важко вовтузився і сумно клекотів Бой — страуса в рубку не пустили, але прив’язали мотузкою за ногу до дверей, щоб не змило за борт.

У сірій завісі дощу здіймалися й опадали хвилі, кожна завбільшки як чималенький пагорб. Корабель то ніби провалювався в глибоку улоговину, і тоді навколо здіймалися майже стрімкі водяні схили, то підносився на гребінь, на мить зависав там і стрімко летів донизу. На одній з таких вершин Бобрик штовхнув Жердину ліктем у бік і на щось вказав. Позаду майнув силует великого трищоглового корабля зі спущеними вітрилами й гребним колесом біля правого борту.

— Це схоже на фрегат, — авторитетно заявив Бобрик. — Пароплав-фрегат. Треба попередити інших.

«Бабетта» й інший корабель то підіймалися на гребені хвиль, то опускалися у водяні улоговини. Колесо пароплава-фрегата оберталося, і тому він рухався швидше — щоразу, коли хвиля виносила його на свою вершину, силует корабля виднівся чіткіше і здавався трохи більшим.

— Наздоганяють, — стурбований Бобрик поквапився назад у рубку.

— Ви знаєте, як збільшити швидкість? — запитав він у ліліпутів, оглянув їхні змучені обличчя й сам собі відповів: — Ні, не знаєте.

— А навіщо? — не надто природно поцікавився хтось.

— Наздоганяють ті, за ким ми женемося, — він ще раз глянув на сторопілих ліліпутів. — Ну, ми нібито помінялися місцями, тепер вони женуться за нами, а не ми за ними. А Кука зараз так кепсько почувається, що навряд чи зможе впоратися з ними. Ходімо, самі побачите.

Поки вони видобулись назовні, фрегат наблизився майже впритул. Водяні стіни здіймалися навколо «Бабетти», так що не видно було й неба — немов за щільною завісою.

— Пірати! — вигукнув раптом Здоровань і ні з якого дива помчав до корми. — На абордаж!

Ще один водяний перекат зблизив кораблі настільки, що тепер команда й пасажири «Бабетти» змогли роздивитися сніжняків, які стояли біля борту фрегата, їх було всього двоє, і вони підтримували чаклуна Мармадука, обличчя якого набуло веселої, яскраво-зеленої барви.

— Теж, напевне, океанська хвороба, — зауважив Бобрик. — Решта команди карається десь там… Агов, Куко! Ти як?

— Кепсько, — долинуло зі ствола гармати.

Звідти вистромилися дві п’яти, потім Кукса зіскочила на палубу. Постояла трохи, та ноги в неї підгиналися, тому щоб не впасти, бідолашна сяк-так дошкандибала до дерев’яного рятувального кола й сіла на нього.

Прибіг Здоровань з коротким щупом і почав ним войовничо розмахувати.

— Дай сюди! — Бобрик відібрав у нього металевий гак. — Зараз я їх…

Чергова хвиля піднесла корабель впритул до фрегата. Почувся скрегіт, «Бабетта» нахилилася, й вода хлюпнула через борт.

Здоровань обхопив Дебелого, капітан вчепився в Жердину, а той — у двері рубки. Бобрик, що завис на одній руці, другою за комір тримав Куксу, яка однією рукою схопилася за коло, а іншою — ще за якогось ліліпута. Решта обліпили Боя, що смикався, мов у корчах. Хвиля вдарила в ніс фрегата, кораблі зчепилися бортами. Палуба «Бабетти» стала майже вертикально, суцільний потік води промчав по ній, обмиваючи розпластані на палубі тіла, з сичанням вкриваючи їх піною.