Сонячна магія - Страница 46

Але це не стосувалося Мармадука з Купадором, які й влаштували пастку для Пронози. Вони вже знали, що й до чого, і тепер Купадор біг до будинку, а чаклун підніс руки над головою і щось глухо бурмотів. Від його долонь потекли потоки сіро-блакитного світіння.

Кукса, щосили брикаючись та плюючись, і досі звисала головою донизу під пахвою у сніжняка. Тепер він ніяк не міг її втримати й нарешті випустив, а натомість обома руками схопився за своє коліно. Акса впала на землю, рвучко перекинулася на спину і вже зібралася була пружно скочити… але не встигла. Згори до неї було спрямовано відразу три духові трубки.

Двері, перед якими лежала полонянка, зненацька розчахнулися, і з дому вискочив Бобрик, несамовито розмахуючи ланцюгом, яким щойно був скутий. Постать Купадора виринула з сутінок. Слідом за ним повільно йшов чаклун з піднятими руками. Бобрик махнув ланцюгом на сніжняків, ті позадкували, а Кукса використала цю секунду, щоб відкотитися вбік.

Від Мармадука раптом подув вітер, потягло вогкістю, цвіллю та пліснявою — немов десь поблизу відкрилася ляда величезного, сто років не провітрюваного льоху.

Все навколо затягло сизим серпанком. Кукса здивовано закліпала, а коли розплющила очі, туман перед ними став ще щільніший. Сніжняки перетворились на невиразні темні постаті. Туман синьо-сірою завісою опускався на табір, і вже за якусь мить Проноза перестала будь-що розрізняти навколо себе.

Вона спробувала відповзти вбік, але навіть будинку тепер не могла розгледіти. Варто було тільки простягти руку, як вона від ліктя й вище зникала, ніби занурена в темне чорнильне озеро. Кукса не зважилася стати на ноги, і далі повзла, намагаючись ні на кого не наткнутися. У тиші чулись тепер лише приглушені вигуки, ніби ті, хто кричав, були десь далеко. Крики породжували відлуння, що нагадувало тихий-тихий шепіт, дуже дивний — здавалося, якісь невідомі істоти перегукуються між собою.

— Що за чортовиння? — немов крізь вату долинув до акси вигук Купадора, а голоси зашепотіли: «Тихшшше?.. Тихшшше… Чуєшшш?.. Чую…»

— Це так діє моє закляття! Хапайте мерщій аксу! — це, здається, вигукнув Мармадук, і голоси відгукнулися: «Ляпку… ваксу… ряксу… шмяксу…»

Проноза навмання обрала напрямок, де, на її думку, мав бути ліс, повернула туди й раптом здригнулася: якимось відчуттям вловила, наближення масивного жабура й злякано завмерла. Туман був схожий на кисіль, зварений із болотяного купиння, баговини та осоки або з океанських медуз і водоростей. Він уже заважав навіть дихати, Кукса відчула запаморочення, ноги стали кволими. Звідкілясь, дуже здалеку, виник звук кроків — чаклун брів табором, розшукуючи її. Звук поступово наближався, чаклун рухався напереріз Пронозі. Вона вже ладна була зірватися на рівні й панічно бігти не знати куди.

Цієї миті на шляху чаклуна трапився якийсь сніжняк. Почувся зойк, а чужодальня луна зашепотіла: «Наступив… заступив… причавив… придушив…»

Ще за якусь мить те саме над міру загострене відчуття підказало, що Мармадук уже десь поруч. Кукса майже досягла межі табору, коли з туману обіч неї виткалася висока постать із піднятими над головою руками та очима, що світилися в кисільних сутінках, немов дві жаринки.

— Ніхто не подолає Синього, ніхто! — голосно сичав чаклун. — Я могутній і страшний, тільки Жовтий міг би змагатися зі мною!

«Ріжже… Голить… Рубає… Шпарить…» — зашепотіли голоси.

Чаклун робив якісь повільні, дивні рухи, туман під його руками звивався кільцями, йшов великими брижами та хвилями розходився навсібіч. Кукса пригнулася й по широкій дузі почала обережно обходити темну постать.

— Акса?! — вигук пролунав так похмуро, ніби той, кому належав цей голос, був уже давно мертвий. Кукса б назвала його замогильним. — Агов, тут вона! Купадоре, хапай!

Раптом почувся тихий переливчастий звук, начебто хтось подув у сопілочку. Темна постать із тліючими червоним очима похитнулася. Почувся зойк, постать почала відсовуватися від Пронози, немовби корабель-примара, що безшумно пливе над озером туману. Ліворуч виникла ще одна постать — це наближався Амор Купадор.

Сопілочка змовкла. Кукса почула в себе за спиною зловісний шелест і шипіння, тому, не тямлячись від жаху, кинулася геть. Темні постаті залишились позаду, таємничих голосів також не стало чути. Вона пригнулася нижче, додала швидкості — й вдарилася лобом у дерево.

* * *

— Що це з вами? — Амор Купадор впритул розглядав Мармадука.

Чаклун якось дивно змінився: він помітно схуд, обличчя загострилося і стало сірим. Мармадук накинув на плечі плаща, якого вчора забрав у хлопчиська, супутника акси. На запитання Купадора він лише мотнув головою та наказав:

— Піднімайте загін!

Щойно почало світати, темно-сині тіні огортали табір з вогнищами, які давно догоріли, та зруйнований дерев’яний будинок. Бранців там уже не було: і ліліпути, і хлопчисько втекли під час нічного візиту Кукси. Зате лишився акс — Мармадук виявився доволі завбачливим: не замкнув Спритника разом з іншими, а сховав під одним із возів. Тепер за наказом Купадора, його витягли звідти й поклали у фургон. Чаклун наблизився, ледь погойдуючись при ходьбі, зазирнув усередину, вдивився в розовощоке обличчя сонного акса. Повіки в того раптом затріпотіли. Мармадук поквапливо дістав пляшечку, відкоркував і підніс до носа Спритника. Змійка білого диму втяглася в ніздрі сплячого. Акс голосно зітхнув і перестав ворушитися.