Сонячна магія - Страница 47

Одяг чаклуна змок від роси, у чоботях хлюпотіло. Крім того, Мармадук страждав від головного болю. Відчувалося, що нічна пригода не минула для нього марно. Він потрусив пляшечку, підніс до очей, розглядаючи, й раптом з розмаху пожбурив на землю та почав топтати, потрясаючи кулаками.

— Це все Сокольник, Сокольник! — вигукував він. — О, я все зрозумів! Для чого вивозити акса з Літона, якщо маленьке чудовисько переслідує нас і тут? Треба було з самого початку окопатися в палаці й тримати оборону! Та ж він просто хотів відіслати мене з міста, щоб самому посісти трон!

Купадор, зворушений жалюгідним виглядом свого наймача, спробував його заспокоїти — поклав долоню на плече чаклуна, та відразу й відсмикнув руку.

— Що з вами?

— Га?! Що? — Мармадук звернув на нього безтямний погляд.

— Ви якось змінилися, — пробурмотів Купадор, мимоволі задкуючи. — Ви… не такий, як раніше.

— Змінився! — заревів чаклун так голосно, що сніжняки почали занепокоєно озиратися на нього, а з фургона вистромили заспані писки Топ із Ганкою. — Звісно, я змінився! Хтось застосував проти мене чаклунство. Не знаю, що це таке, але я відчув, як у мене щось дивне вселилося. Таке, чого навіть я, великий Мармадук Синій, не можу зрозуміти! Я намагаюся впоратися з цим, але поки що не вдається… — він по-старечому зігнув спину, поплескав себе по плечах і грудях. — Ця сила поступово опановує мене. Знаєте що, Купадоре, ну-бо запитайте в того пацюкоподібного капітана, чи готовий його корабель до відплиття. Я вирішив якнайшвидше повернутися до Літона.

Купадор вклонився й шанобливо відступив з виглядом граничного занепокоєння. Стан чаклуна вселяв у нього сумніви щодо прибутковості всього заходу для вояків. Проте віддалився він на досить нетривалий час і невдовзі повернувся, скрушно похитуючи головою.

— Капітан Харон каже, що фрегат суттєво пошкоджено під час шторму й зіткнення з ворожим судном. Матросам знадобиться ще не одна година, аби завершити ремонт. А ось той другий корабель… — найманець вказав на покинуте, заросле мохом судно, що погойдувалося в бухті поруч із фрегатом Харона, — зважаючи на все, воно, хоча й старе, але цілком придатне до плавання. Однак Харонової команди не вистачить, аби керувати обома суднами. Крім того, старий відмовляється залишити свій фрегат тут і відплисти на іншому кораблі. Тож доведеться чекати.

Мармадук вліз у фургон і глянув на Ганку. Той сидів на плечі Топа й дерев’яним гребенем розчісував шерсть.

— Ну, з якого приводу галас? — Ганка глузливо зморщив свій чорний носик-п’ятачок. — О, шановний, та ви стали… — він придивився до Мармадука. — Начебто потоншали… Поглянь-но, Топе!

Топ вибалушив величезні, як тарілки для перших страв, зелені баньки й широко посміхнувся. Він взагалі любив посміятися й частенько реготав з найменшого приводу й навіть без приводу. Повітряний міхур під коміром його камзола був надутий і готовий до бою. Коли Топ використовував міхур, то сміх розпирав його ще нестримніше.

— Я вирішив повернутися, так, повернутися, — заявив Мармадук. — Уся ця вигадка з подорожжю виявилася безглуздою, раз акса вистежила і все одно переслідує нас. Але поки що корабель ремонтують. Залишатися тут, посеред голого берега, надто небезпечно, вкрай небезпечно. Зараз ми проїдемося до селища друїдів і там займемо оборону до вечора. Щойно корабель буде споряджено, повернемося й відразу відпливемо. Будьте напоготові, зрозуміли? Напоготові!

Незабаром весь загін знявся з місця й рушив углиб острова Лімбо. Сніжняки оточили вози та фургон і рушили пішки, наїжачені духовими трубками. Дорогою Мармадук розповідав Купадорові, який досі жодного разу не бував у друїдів:

— Там усього дві сотні будинків. Якщо змовчати про деякі речі, то друїди приймуть нас, неодмінно приймуть. Ми зупинимося в центрі, а на підступах до селища виставимо вартових, але тільки так, щоб їх не було видно. Зовсім не видно. Головне, щойно наблизимося до селища, — нехай ваші хлопці сховають трубки під одяг. Обов’язково нехай сховають!

— А це навіщо? — здивувався Купадор, краєм ока спостерігаючи за чаклуном, котрий, як здавалося Амору, при кожнім кроці ледь помітно підстрибував і начебто навіть трішки зависав у повітрі.

— А тому, — чаклун і собі заходився заклопотано обмацувати свої груди, де в нього останнім часом щось постійно кевкало та поклацувало, — тому, що трубки зроблено з дерева.

* * *

Щось залоскотало Куксі носа, й вона розплющила очі. Вже зовсім розвиднілося, хоча Князя-Сонця досі не було видно. Бой з цікавістю схилив голову й обмахував її обличчя своїм чубчиком. Кукса відіпхнула його, сіла й озирнулася. Її оточували дерева та кущі, в їхній гущавині чулися хруст сушняку, потріскування гілок і шелест торішнього листу, ухкав якийсь незнайомий птах…

Головне — зникли туман і дивні голоси. Вона згадала все, що відбувалося цієї ночі в таборі, коли Мармадук заходився чаклувати… Проноза часто спостерігала за всіляким чаклунством, і вночі їй здалося, що з чаклуном діється щось незрозуміле, чого Мармадук не очікував, з чим не зміг упоратися.

Бой тихо курликнув, відійшов та постукав дзьобом по стовбуру товстелезного баобаба. Проноза підвелася, доторкнулась до голови й кілька разів присіла, перевіряючи здатність власних ніг до послуху.

З хащі долинули голоси, надто тихі, щоб зрозуміти, кому вони належали, Акса повернулася, прислухаючись. Тепер почувся сміх, галуззя зашелестіло вже зовсім поряд. Вона блискавично скочила на спину Боя і вдарила п’ятами з боків, розвертаючи їздового страуса туди, звідкіля чулися звуки. Бой широко розкрив дзьоба, пронизливо курликнув та кинувся короткими зигзагами, обминаючи стовбури й перестрибуючи кущі.