Сонячна магія - Страница 62

— Ти — мерзенне дівчисько! — проскреготів граф Сокольник, встаючи з підлоги та обтрушуючи одяг. — Бридка, невихована, брутальна особа! Ти… — він затнувся, підшукуючи потрібне слово, й отут у дверях з’явився Топ, — як скалка в мене в пальці! Рівно опівдні на головній площі твоєму Спритнику відрубають голову!

Один з лучників став на коліна, скосив око до повернутого набакир носа й заходився витягати із сагайдака стрілу. Інші поки ще лежали, але потроху починали ворушитися. Кукса висіла над ними якимось велетенським фруктом і тихо погойдувалась.

Жабур двома лапами розстібнув комір над уже роздутим повітряним міхуром і прицілився.

Останньої миті граф Сокольник устиг помітити Топа й гукнув щось застережливе, але запізно. Гончак підстрибнув ще раз, і тут повітряний міхур спрацював. Потік повітря вдарив від нього навскіс нагору, змів Куксу Пляму, люстру й останнього гончака.

Їх винесло із зали крізь овальну верхню шибку великого вікна.

Ганка сидів на передку воза, спочиваючи від недавніх потрясінь. Зненацька почувся дзенькіт і свист. Мавпочка підвела голову. Над нею по небу пролітало щось дивне, начебто поросле срібними китицями — на зразок величезного гриба. Слідом летіли двоє. Ганка провів їх довгим поглядом, так, що навіть повернувся всім тілом за дивним летючим предметом. Уже коли те диво в небі зникло за дахами будинків, він кутовим зором запримітив якийсь рух у задній частині воза. Там хтось швидко пірнув під полотно. Хтось не надто великий і сильний…

На відміну від жабура, Ганка не любив зброї. У нього був тільки маленький гострий кинджал. Ганка витяг його із шкіряного браслета на зап’ясті й зручніше стис тонке руків’я в правій лапці та скоріш хльоснув шкапу. Колись, ще тільки влаштовуючись на роботу в Літоні, Ганка з Топом під час розгону вуличної демонстрації за раз уклали на камені біля двох десятків городян. Точніше, уклав їх Топ своїм повітряним міхуром — Ганка тільки спостерігав за цим захопливим видовищем зі свого сідла. Спостерігав і заздрив.

«Зараз кого-небудь приріжу, — подумав Ганка й знову змахнув батогом. — Може, повеселішаю».

«Отакої, — сумно подумала шкапа. — Знову кудись скакати…»

«Помітив? — гарячкові думки снували в голові Бобрика, що зачаївся під полотном. — Чи не помітив?»

Кукса Пляма в себе нагорі, в польоті, теж не могла позбутися тривожних думок:

«Уперше в Чортовім Наперстку… Вдруге — під час бійки з гончаками… Якщо зараз я, падаючи, знову знепритомнію, то це буде вже втретє!»

* * *

Свідомість вона все-таки втратила. Важко не знепритомніти, коли разом із обвішаним срібними бурульками обручем прокочуєшся по даху, падаєш у слухове вікно й по тому ще котишся цілим сходовим маршем з горища.

Цього разу вона отямилася швидко. Сіла і якийсь час зосереджено вдивлялась у хмаринку, що пропливала за слуховим вікном. У домі панувала тиша. Напевне, його мешканці ще вночі полишили Літон. Та ось надворі пролунав голосний вибух, за яким пішла серія інших, тихіших. Це окрилений успіхом сивовусий, що здав графу Сокольникові непритомного Харлика, піднявся на дах палацу, до катапульти. Звідти він зміг побачити, що змовники сяк-так дали собі раду й поновили атаку, а тому відкрив вогонь. Оскільки з обідньої зали він устиг прихопити повну сулію міцного вина, то стрілянина пішла добре. Влучність, щоправда, могла б бути й кращою, зате з дальністю польоту снарядів склалося гарно з самого початку. Просочені смолою, начинені порохом, дерев’яними кілочками і крупною галькою торбинки летіли по вибагливих і, головне, довгих траєкторіях.

Далеко від палацу, просто за возом, теж пролунав вибух. Навсібіч розлетілися розкришені камені та грудки палаючої смоли. Це не вселило спокою в душу шкапи — навпаки, вона ніби прокинулась і спробувала вдарити підтюпцем. Ганка кинув поводи, озирнувся й побачив, що від вибуху полотно в задній частині воза взялося веселим їдучим димком. Ганка почав скрадатися туди, стискаючи кинджал маленькими гострими зубками. Віз проїхав повз жабура, який стрибав у бік головної площі, далі повз графа Сокольника. Він під охороною трьох стражників, які волочили також Харлика, йшов у тім самім напрямку. Полотно тліло дедалі сильніше… Власне кажучи, вже не тліло, а горіло по-справжньому. З-під його краєчка вистромилася голова Бобрика.

Шкапа відчула за спиною жар і заквапилася ще більше, тобто пішла трохи швидше за черепаху, що виповзла з океану на прогулянку.

«Ще трохи, і я впаду від цієї моторошної швидкості», — над силу промовляла сама собі шкапа.

«Зараз я тебе приріжу, хлопчиську», — радів Ганка.

«Він таки хоче зарізати мене!» — в розпачі метався Бобрик.

Він, як і досі, лежав на боці, вдавав, що розглядає стіни, повз які проповзав візок, і не помічає нападника. Але останньої миті, коли чекати далі було нічого, швидко перекинувся на спину й просто під полотном, яке вже палало, випростав зігнуті в колінах ноги.

Удар припав Ганці в черевце. Мавпа тонко писнула й відлетіла назад. Хлопчисько почав вилазити з-під полотна, але сіра істота знову підскочила до нього й таки встигла всадити в бік свій кинджал.

Бобрику здалося, що йому під ребро вставили розжарену й дуже тонку шпицю. Він заволав і долонею пхнув Ганку в ніс. На той час полотно вже майже прогоріло, один з мішків під ним теж почав тліти. Ганка втрапив лапкою у вогонь, дико заверещав і відскочив, а кинджал залишився в тілі хлопчиська. Бобрик висмикнув із себе зброю і пожбурив її в голову супротивника, однак від болю й страшного вигляду крові, що лилася з-під ребер, промахнувся. Ганка упав на всі чотири лапки, підповз до нього й схопив хлопця за горло. У голові в Бобрика запаморочилось, але він таки знайшов сили обома руками штовхнути Ганку в груди.