Сонячна магія - Страница 64

«Від тебе мені ніякої допомоги не треба, бабусю», — Кукса зігнула ногу в коліні й відразу рвучко випростала. Комір жакетки з тріском відірвався, вона полетіла вниз…

А Топ у цей час мало не задихався від сміху. Такий регіт не рвався з нього ще жодного разу. Він корчився і смикався всім тілом, аж поки ненароком повернув голову й побачив, що вулицею, ніби в нав’язливому кошмарі, до нього знову повільно шкутильгає та самісінька, двічі здмухнута, двічі відплюнута геть маленька постать.

Топ зареготав так, що на нього почали оглядатися.

Не залишалося іншого, як задіяти міхур уп’яте.

Кукса вже й не здивувалася, коли злетіла знову. З цієї висоти було видно майже весь Літон. Точніше те, що від нього лишилося. Провалля, яке утворилося після зльоту Чортового Наперстка, здавалося величезною ямою, а на її дні мерехтів червоний серпанок гном’ячої лупи. Центральні квартали навколо палацу теж значно постраждали. Та й третина самого палацу незабаром мала перетворитися на руїни. Кукса пролетіла ще трохи й почала падати.

Тим часом Топ зрозумів, що наближається час страти. Граф Сокольник уже майже скінчив урочисту промову. Страта людини — найцікавіше видовище на світі, сказав сам собі жабур і обернувся.

До нього наближалася людська дитина.

Здригаючись від реготу, Топ ушосте використав міхур.

За кілька секунд він зробив це всьоме.

Потім ще. І ще.

Топ відчув, що більше не може встояти від веселощів, які буквально розривали його на шмаття, ступнув убік і прихилився м’яким зеленим плечем до стіни.

Дитинча знову наближалося.

Топ ще раз скористався міхуром.

Тепер Кукса лежала спиною на землі. Вона могла тільки трішки підвести голову й глянути вперед. Усе тіло в неї боліло, а в очах темніло від нестерпних ударів головою об камінь. Вона примружилася. Жабур уже не маячив посеред вулиці. Він стояв осторонь, спираючись на стіну, і біля його ніг дещо… Це дещо дуже зацікавило Пронозу.

Вона встала, похитнулася, але втрималася на ногах, хоча коліна й тремтіли. Акса ще раз придивилася до жабура, а по тому повернулася і відчинила двері будинку.

Топу здавалося, що тепер він потрапив у якийсь інший світ. Він стояв посеред Рівнини Сміху, розташованої в затишному куточку Гір Реготу, центрального кряжу Континенту Веселощів. І раптом жабур зрозумів, що більше не бачить маленької акси. «Ну й добре», — подумав Топ. Ось-ось почнеться страта, а це буде ще один чудовий привід, щоб посміятися всмак.

Щось смикнуло його за холошу. Радісно здивований, Топ нагнувся й глянув униз.

У стіні біля його стоп тьмяніло непримітне віконце підвальної комірчини. Зараз воно було відчинене, з нього щось виднілося. Але що саме — жабур не міг розгледіти, бо очі йому заступала червона завіса. Топ нахилився ще нижче.

До Пронози, яка по пояс вистромилася з вікна, наблизилось величезне, витрішкувате око в червонястих жилках і слизьких пухирцях і заступило півнеба. У глибині ока вибухали іскристі вулкани сміху.

Цієї миті десь неподалік пролунав страшенний гуркіт, немов вибухнуло відразу кілька мішків з порохом. Над дахами зметнувся стовп диму й уламків дерева. Бруківка відчутно здригнулася.

Око кліпнуло.

Це тривало якусь частку секунди, та коли око розплющилося знову, сміх уже зник з нього. Тепер в оці ніби віддзеркалилося безкрає, залите багрянцем небо, а під ним темнів цвинтар, якому також не було кінця-краю. Величезний зелений жабур Топ і маленька зморщена мавпочка Ганка провели разом усе життя, і між ними встановився такий міцний зв’язок, що тепер навіть на відстані Топ відчув: Ганки не стало.

Кукса встромила останню шпильку просто в середину страшного ока. І ще встигла глянути на міські дзигарі.

Вони показували, що до страти лишилося дві хвилини.

Розділ 4

— Починай! — скомандував граф, і Тавот нарешті зробив те, чого так боявся. Він узявся за сокиру.

Почати вирішено було з убивці короля, й тому зв’язаний по руках і ногах Харлик лежав поки що осторонь. Акса піднесли ближче, опустили колінами на поміст і поклали його голову на колоду.

Сокольник повернувся, щоб зійти з помосту і наблизитися до народу міста-держави Літона, представленого зараз на площі п’ятнадцятьма цікавими городянами. Тут десь недалеко пролунав вибух, дуже сильний, навіть сильніший за попередній, що на мить відволік усіх від видовища й затримав підготовку до страти. За будинками щось страшно хлюпнуло, і звідти вгору зметнувся стовп дивної зеленавої рідини. Поміст хитнувся. Сокольник зупинився на сходах, з подивом повернув голову…

І побачив дитину, що наближалася до помосту.

— Знову вона! — застогнав граф.

На нього впала тінь, і Сокольник глянув угору.

Ще одна постать наближалася з іншого боку, тільки ця була значно більша, та ще й крилата. Від пояса до тімені чаклуна Мармадука ще можна було впізнати, хоча його обличчя спотворила гримаса, а ліва рука, ніби довга жива гадюка, погойдувалася над головою. Зате нижня частина тіла під обвугленою тканиною перетворилася на вкриті бородавчастими наростами членисті кінцівки з дуже довгими стопами.

Істота, яка, можливо, й досі ще вважала себе чаклуном Мармадуком, але навряд чи могла тепер бути віднесеною до людського роду, опустилася на поміст. Її стопи м’яко спружинили, вона похитнулася й розпростала крила. З пліч колишнього чаклуна стирчали двоє щупалець — колишні руки. Безкровні, вкриті слизом губи розтулилися, й над головною міською площею загримів божевільний голос: