Сонячна магія - Страница 75

К оглавлению

75

— Авжеж, — подав голос Каштелян, всідаючись. — Ми так і не познайомилися. Тебе як звати, малий? Звідки ти? І що робив у моєму замку разом… разом із цим псом?

Поки Геб розповідав, звідки він і що робив у замку разом з Ноббі, ліфт зупинився. За цей час згори кілька разів долинало протяжне відлуння гуркоту — протововк намагався прорватися на станцію.

— Кепські справи, — Гагра зістрибнув з платформи. — Від тварини так просто не втечеш.

Яруси широкою спіраллю підносилися навколо, зусібіч лунав брязкіт. Крізь димний півморок Геб ледве розгледів великі круглі двері, до яких кинулися Гагра й Каштелян. Боячись відстати, Гебвін побіг за ними.

Короткий коридор вивів у тунель — прямий і такий довгий, що обидва його кінці зникали в сірому тумані. Вдалину тяглися рейки, на них стояв вагон. Обшито його було листами фанери, які з’єднанували великі круглі заклепки. Три сходинки вели до розчинених дверцят.

Гагра пірнув у отвір і скомандував:

— За мною!

Каштелян стрибнув слідом, потім всередину заліз і Геб.

— Зачини, — наказав Гагра звідкись із задньої частини вагона.

Геб повернувся й наліг на двері — ті голосно клацнули.

У світлі синього ліхтаря вони побачили довгі дерев’яні сидіння, між якими лежав скинутий ельфів кожух. Спереду була кабіна з важелями та двома кріслами, а позаду, під круглим віконцем, розміщалася топка. З неї стирчала вигнута труба, що зникала в стіні вагона, а поруч височіла гора золотавих брикетів. Каштелян сів між кріслами на підлогу кабіни, Гагра ж відсунув заслінку, схопив коротку лопату й заходився кидати кубики в топку.

— Що це? — Геб підійшов до нього. — Що ти робиш?

— Гагра розводить пари, — відгукнувся ельф, щосили працюючи лопатою. — Настав час відчалювати.

З укритого кіптявою залізного боку топки стирчав короткий ґніт.

— Це вугілля? — Геб підняв брикет, який на дотик виявився м’яким і теплим, майже гарячим. — Ух, а чому від нього так гаряче?

— Це магрил! — відрубав Гагра, забираючи в Гебвіна брикет і кидаючи його в топку. — Його гноми добувають по всьому світу. Вони ж і збудували Дорогоцінну Дорогу.

— Магрил? — Гебові пригадалися старі казки. — А я думав, з нього кольчуги роблять. Обладунки всілякі…

— Ти кажешш — кольчуги? — ельф випростався й опустив лопату. — Який дурень ходитиме в кольчузі з магрилу? Це все одно, що надягти на себе барило з порохом. Іди та сядь, зараз поїдемо…

Тут у кругле віконце над топкою Геб побачив тварину, що вбігла в тунель із коридору, який вів від ліфта, й закричав:

— Оно, оно він!

Протововк, не знижуючи швидкості, розвернувся мордою до вагона.

Геб позадкував, заворожено розглядаючи страшну личину тварюки, що їх переслідувала. Ікла її нагадували широкі вигнуті щілини, що ведуть в інший світ, задимлений, темний — у те саме потойбічне місце, з якого за викликом чорної нитки й з’явився протововк. Ікла ворухнулися згори вниз, пащека роззявилася, немов тварина збиралась проковтнути вагон. Тепер усе віконце затуляла рожево-червона горлянка з червоним язиком, що звивався, немов змія.

Щось спалахнуло, пронизливо загуло. Пролунав гуркіт, у Геба заклало вуха. Із труби, що стирчала за вагоном, вистрілив тугий струмінь розжареного золотавого диму, такого густого, що здавався чимось твердим. Струмінь всотався в горлянку протововка. Тунель освітив спалах, розбурхана заметіль із жмутів палаючої шерсті наповнила його. Всього цього Геб Гебвін уже не бачив — він упав під задню стінку вагона в обійми Гагри, який теж не втримався на ногах. Вагон зірвався з місця так стрімко, що Каштеляна винесло з кабіни. Він пропоров пазурами підлогу, здійнявся в повітря і, нестямно волаючи, впав на голову Геба.

Розділ 6
З вітерцем

Тунель то звужувався настільки, що стінки вагона майже зачіпали його, то знову розширювався до колишніх розмірів. Газовий ліхтар, який теліпався на гаку під стелею, кидав на обличчя Геба та Гаргантюа синяве світло. Каштелян поклав голову на лапи й принишк між кріслами. Іноді він підводив морду та починав говорити своїм тонким верескливим голосом, і тільки це нагадувало зараз Гебвіну, що пес — уже не пес, а, як висловився коваль Сигізмунд, страшний маг із таємничого Цукату.

— Вагони не для пасажирів, — мовив Гаргантюа, що сидів у кріслі. — Вони для перевезення магрилу.

— Магрил звозять звідусюди в одне місце? — уточнив Каштелян.

— Атож.

Каштелян кивнув і про щось замислився.

Хоча минуло не більше двох годин, Сигізмунд здавався тепер Гебу далекою малознайомою людиною, як і подружжя Шлапів, їхній будинок, та й усе містечко, де він жив. Йому ввижалося, що минуле — дитинство, бабуся Снок, яка його виховувала, дім Шлапів — усе це сон, і тільки зараз, коли він зустрів Каштеляна й ельфа Гаргантюа, повільно прокидається. А сон залишився далеко позаду, загублений разом із Кривим лісом серед засніжених пагорбів і полів.

Вигнутою трубою магрилове вугілля справно викидало з топки струмінь золотавого жару. Не такий потужний, як перший, котрий зупинив протововка, але все-таки достатній для того, щоб вагон мчав уперед, з гулом розсікаючи повітря.

— Агов, могутній Каштеляне, — сказав ельф, важко повертаючись у кріслі, — розкажи старому Гагрі, що сталося. Як ти виплутався? І чому Каштелян тепер… Має такий вигляд, хо-хо?

— Він мене збудив, — дзявкнув маг і повів кудлатою мордою в бік Гебвіна. — Ти ж чув — він за хазяйським псом побіг. Бардо Тодол приспав мене, а він відімкнув замок і розбудив…

75