Сонячна магія - Страница 76

К оглавлению

76

— Відімкнув замок? — перебив Гаргантюа й шанобливо глянув на Геба. — Гагра не зміг відімкнути того замка! Довго намагався, але не зміг. Гагра навіть колупав його цвяхом…

А в нього вийшло, причому легко. Треба подумати над тим, хто такий насправді наш Геббі. Отож, я б повернувся у своє тіло, так поруч, на лихо, виявився цей пес! Ну, мене й втягло…

Вони помовчали, але Геба мучила цікавість, і він зважився запитати:

— А чорне око, що плавало над нами? Що це таке?

Каштелян похитав головою.

— За допомогою цієї штуки Тодол за нами спостерігав, але я поки не можу зрозуміти, що воно таке. Ніколи не стикався з такою магією…

Із м’яким гудінням розсікаючи повітря, вагон мчав уперед, і від рівномірного перестуку коліс в Геба почали злипатися повіки. Він широко позіхнув, покосував на супутників. Каштелян уже заснув з головою на лапах. Гаргантюа, сидячи в кріслі, зрідка розплющував одне око й поглядав на розмиті від швидкості стіни тунелю. Він прикрутив ґніт газового ліхтаря, і в кабіні запанував півморок. Ельф пробурмотів:

— Поки що тихо.

Геб пововтузився, влаштовуючись зручніше, простяг ноги, заплющив очі — і відразу заснув.

* * *

Вагон мчав з колишньою швидкістю, навколо нічого не змінилося — ті самі стіни й рейки між ними.

— Напевно, ніч уже закінчується, — подав голос Каштелян. — Старий телепню, а що-небудь серйозніше за сир у тебе є?

Гагра похитав головою.

— Каштеляне, що ти збираєшся робити далі? — запитав Геб, дожовуючи бутерброд.

— Мені треба дістатися до Зубастика.

— Зубастика? Що таке Зубастик?

Після цього запитання Каштелян мовчав дуже довго.

— Не зможу пояснити тобі, — мовив він нарешті. — Це… ні, не зможу. Цей предмет напевне знайомий тобі, але насправді Зубастик — зовсім не те, за що ти приймеш його з першого погляду. Він перебуває в центрі цього світу.

— Не розумію… — почав Гебвін, і тут Гагра підняв до стелі вагона товстий, як сарделька, палець і мовив:

— Чуєте?

Рівномірне гудіння змінилося, немов потік зустрічного повітря став не таким щільним. Геб глянув у переднє вікно. Тунель стрімко розширювався, стіни зникли. Рейки зігнулися, і вагон гойднувся на повороті.

Якась сила підняла Гебвіна в кріслі. На мить йому здалося, що він раптом зірвався в бездонну прірву й падає. Дух захопило, Геб вчепився в підлокіття, роззявив рота.

Під вагоном простягався океанський берег.

Рейки, зринаючи з темного отвору тунелю, вигинались, перетинаючи лабіринт торосів, що розкинувся біля підніжжя гір. Океан, наче спрут, простяг між ними свої щупальця. Довгі затоки, звиваючись поміж нагромадженням крижаних брил, тяглися далі, до гір, що обступали прибережну долину.

Вагон круто злетів угору. Геб впав у крісло, його притисло до спинки. Гноми, що побудували Дорогоцінну Дорогу, напевне, вирішили, що петляти між торосами надто довго, і підняли рейки на високих опорах.

Поки Геб, який усе життя провів у рідних долинах між пологих пагорбів і не звик до таких величезних відстаней, розглядав усе це, Гагра вийшов з кабіни і відразу позаду пролунав його голос:

— У нас майже скінчився магрил, а тварина й досі біжить за нами!

Розділ 7
Світло в холодній воді

Притримуючись за стіну, Геб пройшов назад і визирнув у кругле віконце. Далеко по ниточках рейок мчала імлиста тінь. Гудіння магрилу в топці стало тихіше.

— Еге ж… — подав голос Каштелян. — Це ж протововк. Якщо Бардо його на когось нацькував, він уже не зупиниться.

— То що тепер робити? — звернувся Гебвін до Гаргантюа. — У кабіні є важелі — напевне, ти можеш збільшити швидкість?

Ельф із сумнівом постукав носком мокасина по топці й похитав головою.

— Ні, тепер не вийде. І так мало палива залишилося… — його обличчя було серйозне й зосереджене. — От що старий Гагра скаже вам: кепські справи.

Вони повернулися в кабіну. Гори наблизилися, попереду був насип, що сягав рейок, від яких у цьому місці відходила вузька залізна драбинка. Біля підніжжя насипу стояв будиночок і тяглася доріжка, що закінчувалася біля дивної споруди, яка здіймалася на океанському березі.

— Гагро, що це? — запитав Каштелян.

Замість відповіді ельф вчепився у важелі, й вагон почав гальмувати.

— Проміжна станція, — повідомив Гаргантюа. — Тут можна заправитися.

— А що за будівля біля океану? На ній крутилося щось на зразок куполів.

Ельф знизав плечима.

— Гагра не знає.

Під підлогою засичало, зарипіло, вагон гойднувся й зупинився біля насипу. Всі троє залишили кабіну, ельф відчинив двері й ступив назовні.

В обличчя вдарив холодний вітер. Вони почали спускатися залізною драбинкою. Геб розгледів протововка — поки ще далекого, схожого на прилиплий до рейок клаптик туману.

Гаргантюа зістрибнув з останнього щабля, плечем розчахнув двері будинку й ввалився всередину. Коли Геб із Каштеляном увійшли за ним, Гагра стояв посеред невеликого приміщення й мружився.

У темряві під дальньою стіною виднілися накриті покришками цебра.

Порожньо… порожньо… — покришки з дзенькотом полетіли врізнобіч, коли Гаргантюа заходився одну за іншою скидати їх на підлогу. — І тут порожньо… І тут…

Він розвернувся до супутників.

— Магрилу немає!

— Чому його нема? — запитав Каштелян.

— Украли. Або не зробили запасу, усе відправили до Плато. Гагра не знає.

76