Сонячна магія - Страница 86

Першим зміркував що й до чого Грюон Блюмкін, за ним — Гаргантюа. Гном однією рукою підхопив з підлоги магопса, другою вчепився в лікоть Гебвіна та поволік їх до пролому в стіні з віконцем. Геб устиг лише схопити жезл.

Гагрантюа смикнув вождя і з голосним «Хо!» штовхнув у пролом.

Знову пролунали вибухи. Від кімнати залишилися одна стіна та підлога. Під перекинутим столом із прокльонами вовтузився Головнокомандувач.

Вони вискочили назовні. Половина щогл зникла, та ліхтарі, що залишилися, освітлювали засипане снігом крижане озеро й похилий бік великого снігохода з гостинно відкинутим люком. У хвостовій частині машини виднілися довгі лопасті пропелера.

Зусібіч лунали крики, постріли. Частина круглих будиночків розвалилася, в огорожі з металевої сітки зіяв широкий отвір. По станції металися постаті у фіолетових плащах.

Чорна тріщина зигзагами простяглася по озеру від того місця, де колись стояв брезентовий намет з ящиками.

Гагра підштовхнув вождя до люка снігохода, схопив за комір гнома, що пробігав повз них, притяг його до себе й прогарчав у обличчя:

— Агов, карло! Що трапилося?

Гном слабко пручався в руці ельфа.

— Говори! — гаркнув знову Гагра, й гном писнув:

— Чудовисько! Тит по ньому… з рушниці! Не вцілив… поцілив у склад. У склад!!! А там вибухівка для рудника…

— Ясно. Тварина повернулася за нами, — Гаргантюа відкинув гнома і з такою силою штовхнув Гебвіна, що той влетів у снігохід, швидко дрібочучи ногами, й упав на одне з крісел перед прозорим ковпаком кабіни.

Протововк майже виборсався з-під уламків будинку. Головнокомандувач стояв навколішки та щось кричав гномам, які метушилися навколо малих снігоходів, і розмахував зброєю із сімома стволами.

У сусіднє крісло впав Гагра, Блюмкін прослизнув уперед і схопився за кермо. Вождь сів на підлогу між кріслами — його білки скажено блискали, він мукав, жалібно ухкав крізь шарф. Геб простяг до нього руку й звільнив рот Мангула Гура.

— Шатан кир-дих глюп дирибим!

— Це стає одноманітним, — зауважив Каштелян. — Чого стоїте? Ану вперед!

Тріщина, що пробігла від того місця, де раніше стояв намет із динамітом, дедалі ширшала. Вона розсікла лід надвоє, залишила снігохід по один бік, а прототвар і руїни по інший.

— Давай! — шаленів Каштелян. — Тварюка наздоганяє!

Геб скосив погляд ліворуч. Протововк майже порівнявся зі снігоходом, тепер їх розділяла тільки смуга чорної води, яка дедалі ширшала.

— Чому він не стрибає? — прокричав Геб.

— Вода! — відгукнувся магопес. — Єдине, чого прототварі бояться. Для них вона, як для нас — вогонь. Може спалити. Не відволікайся, Геббі, тисни, тисни!

Скажений ритм погоні порушили слова Грюона Блюмкіна, який уважно дивився вперед.

— На жаль чи на щастя, але обставини такі, що в нас майже не лишилося можливостей для маневру, — як завжди неквапно заговорив він. — Ми не можемо звернути, а попереду схил, і…

— Так, так, це Голка, — перебив магопес. — Там ще будка охоронців, бачите? Ви чули, що сказав Головнокомандувач? Бардо Тодол зараз на вершині Голки! Але й мій Зубастик теж там!

Хоча ліхтарі давно залишилися позаду, підніжжя Голки було добре видно — справжня барикада похилих крижаних наростів. Далі підносився стрімкий схил, у ньому темніло кругле провалля рудника. Впритул до нього стояв будиночок, освітлений ліхтарем, поруч тупцював охоронець. Він прикладав долоню до лоба, вдивляючись у бік станції, і намагався зміркувати, що за метушня там зчинилася.

А станція вже зникла. Геб не міг зараз озирнутися, але зважаючи на те, як розширювалася тріщина, половина озера тепер звільнилася від крижаного панцира.

Снігохід не їхав, а майже летів, тільки ледь торкаючись полозами криги. Передавальний механізм вже не скрекотів, а жалібно потріскував. Рокіт пропелера перетворився на виття.

Схил наближався. Він довшав і ширшав; срібляста поверхня, що звіддаля здавалася рівною, на очах мінялася, на ній виростали пучки тріщин, крокви та виступи. Ще за мить Геб побачив смужку неба. Він устиг помітити, що воно світлішає, а далі схил заслонив усе.

Пащека рудника зіяла перед ними. Від проходу в його глибину тяглися два ланцюжки тьмяних жовтих вогників.

А протововк нарешті зважився перестрибнути тріщину.

— Стрибає! — закричав Геб. Грюон Блюмкін наліг на кермо, вивертаючи його до упору.

Лижі снігохода повернулися майже під прямим кутом. Пропелер завив, машина осіла носом, вдарилася в берег і стала дибки. Хвостову частину підняло й розвернуло до тріщини — назустріч протововку. Захрумтіли, застогнали лопасті, коли тварина вдарилася об них. Снігохід Головнокомандувача ухилився, прослизнув під днищем машини й упав у воду.

Усіх, хто був у кабіні, жбурнуло вперед крізь розбитий ковпак.

Цієї миті ранкове світло осяяло вершини, безгучною лавиною скотилося схилами й шубовснуло в озеро, розприскуючи навсібіч чорнильні краплі пітьми. І тої ж секунди тріщина досягла Голки.

Немов запущений із нелюдською силою спис, вона встромилася в берег і прорубала барикаду крижаних наростів. Завихрився білий смерч, із дзенькотом гострі скалки полетіли на всі боки, зблискуючи та виграючи в сонячному промінні. Протововк заревів, димною медузою розтікаючись по задній частині машини.

Мить снігохід стояв на прочавленій кабіні, а потім повалився набік і впав у вир поміж уламків криги. Від пасом імли, які намотувалися на пропелер, що й досі поволі обертався, повалили клуби ядучого диму. Криві ікла стирчали з корпуса машини, але одне відломилося, пішло під воду й відразу спливло, погойдуючись, зашипіло густою парою.